Архів автора: park

31 липня – Всесвітній день паркового рейнджера. Для природоохоронців України цей термін новий. Звідки походить це свято? Хто такий рейнджер парку? Відповіді на ці питання були озвучені в ході тематичної презентації під час загальних зборів працівників служби державної охорони Ічнянського національного природного парку. Також обговорювались питання вдосконалення заходів щодо недопущення порушення природоохоронного законодавства на території парку.

Всесвітній день рейнджера (Word Ranger Day) відзначається щорічно 31 липня. Цей день засновано у 2007 році Міжнародною федерацією рейнджерів. Американська назва «рейнджер» прижилася у різних країнах завдяки універсальності і стислості слова. Що таке рейнджер? Рейнджер – особа, якій доручено охороняти природоохоронну територію. Рейнджери, зазвичай, є «очима і вухами природоохоронної території», проводячи більшу частину часу поза межами офісу. Вони забезпечують взаємозв’язок між керівництвом природоохоронної території, місцевим населенням і відвідувачами.
В Україні терміном «рейнджер» можна назвати всіх посадових осіб служби державної охорони природно-заповідного фонду України. На сьогодні у цій служби в межах установ природно-заповідного фонду, підпорядкованих Міндовкілля, працює 1452 особи.
Всесвітній день рейнджерів дає можливість підтримати їх життєво важливу роботу. Цей день також є можливістю віддати шану рейнджерам, які втратили життя при виконанні службових обов’язків.

На водоймах Ічнянщини часто можна милуватись білосніжними лебедями шипунами. Останніми роками вони зустрічаються не лише під час міграції, але і виводять тут потомство. Лебедині сім’ї граційно плавають по водній гладі і зовсім не бояться людей. Багато хто із задоволенням фотографує їх, а декому хочеться чимось пригостити красенів. Та робити цього не варто. По-перше, наша їжа не створена для тварин і може їм нашкодити. Зокрема, хліб для них є шкідливим продуктом. А по-друге, не слід їх занадто приручати, щоб птахи не втрачали пильність і не стали легкою здобиччю браконьєрів. Повірте, у природному середовищі для них вдосталь корму, особливо влітку.

Липень малює вечірній етюд.
Сивий туман щось ворожить на зорях,
Трави вбираються в роси прозорі,
Коників пісня дзвенить звідусюд.
Літнього неба м’який оксамит.
Світиться місяць, як посмішка ночі,
Квіти вечірні розплющують очі,
Лагідна тиша закутала світ…
Леся Шевченко

Літо – пора відпусток, подорожей, пригод. Хтось їде відпочивати до моря, а комусь до вподоби захопливі гірські мандрівки. Тож в період масових відпусток зростає туристичне навантаження на природу. Тому цього літа Громадська спілка «Всесвітній фонд природи Україна» проводить інформаційну природоохоронну кампанію. Її метою є привернення уваги українців до можливостей збереження природи Карпат, адже в літній період тваринний та рослинний світ зазнає найбільшого впливу туристів. В основі кампанії – поради до сталого туризму та відпочинку, «дикий» туристичний етикет і просто багато цікавинок для тих, хто полюбляє подорожі у природу. (Фото з інтернет-ресурсів)
Детальніше за посиланням https://specials.wwf.ua/wildetiquette

З нагоди Дня працівника природно-заповідної справи відбулися урочисті збори колективу Ічнянського національного природного парку. Працівників парку привітали із професійним святом міський голова Олена Бутурлим разом із першим заступником Ярославом Животягою та в.о. начальника сектору молоді та спорту Євгеном Зіничем. Від імені громади вручили грамоту міської ради за сумлінну працю та високий професіоналізм провідному інженеру з охорони праці Ічнянського НПП Євгену Кікалу та передали для бібліотеки нацпарку краєзнавчі книги від Юрія Косенка, голови правління Громадської організації «Українська Ініціатива», в рамках меморандуму з Державним Підприємством «Центр захисту інформаційного простору України».

Щорічно до Дня працівника природно-заповідної справи як символ свята обирається певний вид папороті. Цього року це папороть Щитник Віллара. Цей вид виявлений в Україні лише у 2011 році під час експедиції до Кримського природного заповідника на Бабуган-яйлі і зростає він на території України лише у Гірському Криму. Саме цей вид занесено до нової редакції Червоної книги України (2021 рік). Щитник Віллара обраний символом професійного свята як втілення неймовірної волі до життя та здатності до виживання. Росте він у досить екстремальних умовах – на кам’янистих вапнякових осипах у нішах між глибами. Місія працівників природно-заповідної справи – допомогти вижити цьому виду папороті та тисячам інших видів флори та фауни у екстремальних умовах скорочення природних територій.

Незабаром Трійця – одне з найбільших християнських свят. Воно прославляє Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. У давнину наші предки пов’язували троїцькі свята з буйністю і життєдайністю природи, в силу якої вони свято вірили. Трійцю у народі ще називають Зеленими святами, бо це – початок літа, що символізує розквіт природи й нового життя. Тому церкви та оселі людей прикрашаються до свята різноманітною зеленню. Зелені свята починалися у п’ятницю. Жінки до схід сонця йшли до лісу чи в поле, щоб заготувати лікарські трави. Збирали в цей день і росу, якою лікували хворі очі. У суботу напередодні Трійці прикрашали дім та обійстя гілками липи, клена, ясена, квітами і травами. Гілки осики ставили на хвіртках та воротах, щоб не заходили відьми. Ікони, стіни, підвіконня прикрашали пучечками материнки, чебрецю, полину, любистку, підлогу встеляли духмяною лепехою. А букетик м’яти, поставлений на ніч біля ліжка, згідно повір’ю, обіцяє пророчі сни. Існують народні прикмети, пов’язані з Трійцею.
Дощ цього дня віщує тепле літо і вважається хорошою прикметою – буде рясний урожай хлібів і грибів. Потрапити під дощ – на добро і здійснення мрій. Побачена цього дня веселка обіцяє здоров’я та багатство у майбутньому році. Якщо вмитися ранковою росою, то можна надовго зберегти свіжість і красу.

Цю велику дивну комаху на різних мовах називають однаково: жук-олень. Причина цього – розкішні роги, які прикрашають голову самця. Щоправда, це не роги, а верхні щелепи. Без них розміри жука від 3 до 5,5 см, а з рогами – 7-8 см. Це найбільший жук в Європі. Як і в справжніх оленів, у жуків самки безрогі й мають скромніший вигляд. Навіщо жукам-оленям такі могутні роги? Щоб знайти відповідь слід ближче ознайомитись із життям цих комах. Виявляється, вони доволі сварливі. За будь-якої нагоди самці схрещують у поєдинку свої роги, а самки кусаються короткими щелепами. Жуки б’ються за корм, навіть якщо його вдосталь. До речі, ці велетні підтримують сили лише дубовим соком, вони можуть пити його кілька годин. Також жуки-олені завойовують на «турнірах» прихильність самок, адже зазвичай на одну жучиху припадає 3-5 самців. Незважаючи на грізний вигляд, роги не завдають суперникам серйозних пошкоджень. Такі бої тривають вечорами з кінця травня до початку липня. А потім самки відкладають яйця. Вони розшукують дупла, старі пні, рештки відмерлого коріння. Найбільше полюбляють дуб, хоча можуть обрати також липу, ясен, тополю, сосну, плодові дерева – лише б деревина була гнилою і трухлявою. З яєць виходять личинки, кілька років вони проводять в деревній трусі, нею й годуються. Личинка останнього року життя має вигляд білого м’ясистого черв’яка товщиною з великий палець та удвоє довшою за нього. Личинка стає лялечкою, з якої наступного літа виходить жук. 5-8 років він розвивався у темряві, щоб кілька тижнів насолоджуватись світлом. До речі, увечері жуки-олені із задоволенням летять до світла. Далеко не всі ці комахи доживають до природної смерті. На них полюють птахи: сови, дятли, дрозди, сойки, ворони. Вражаюча зовнішність жука здавна привертала до нього увагу людей: про нього складали казки, вірші, прикмети. Дивовижного жука зображали на монетах, поштових марках та навіть картинах. Жук-олень є корисною комахою. Харчуючись мертвою деревиною його личинки сприяють розкладанню деревних решток і грають важливу роль у ґрунтоутворенні. У багатьох країнах світу жук-олень охороняється законом. В Україні він теж занесений до Червоної книги.. Тож якщо вам пощастить зустріти цього жука – не турбуйте його.
(За матеріалами книги «Наші знайомі незнайомці» Воловник С.В.)