Будь-якої пори року в природі завжди можна побачити щось цікаве. Ось і зараз, коли на листі з’являються перші несміливі фарби осені, у лісі, в парку чи в старому саду можна помітити жваву непосидючу білку, яка досить часто зустрічається і на території Ічнянського національного природного парку. Вона, як живий вогник, постійно рухається — швидко спускається по стовбуру, злітає вгору, стрибає з дерева на дерево. ЇЇ чудовий пухнастий хвіст, як парашут, допомагає триматися в повітрі. До речі, іноді він перевершує в розмірах саму господиню. Дивовижно, що при своєму невеликому розмірі вона стрибає у довжину на 3-4 м, а у разі необхідності і на 10-15 м. Довжина тіла білки: 18-30 см, маса: 200 – 350 грам. Шерсть влітку рудувата, під колір кори сосни, взимку – темніша. Дитинчата білки народжуються голі, сліпі і безпомічні. Лише через 3 тижні у них розплющуються очі і починає рости шерсть. У сім тижнів білченята виходять з гнізда і починають їсти тверду їжу, проте ще три тижні мати годує їх молоком. Тварина веде денний спосіб життя, а вночі відсипається у гнізді. Восени вони утеплюють свої гнізда — затикають мохом і сухою травою щілини, роблять товсту підстилку. До речі гнізд у неї може бути кілька — основне і запасні, щоб перечекати негоду, сховатися від ворога, а також влаштувати склад запасів на зиму. Гніздо кулястої форми білка будує з гілок високо на дереві. Іноді може жити і в покинутому дятлом дуплі, і в порожньому гнізді сороки чи ворони.
Основний корм білки — насіння хвойних дерев, а також горіхи, гриби, ягоди, молоді пагони і навіть яйця птахів. Більшу частину харчів вона ховає – робить запаси до зими. В пошуках корму білки досить часто навідуються до людських осель, біля яких ростуть їх улюблені ласощі – горіхи. Тож поділіться врожаєм з цією милою тваринкою!
Погода в Ічні